A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
ВІДДІЛ ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ ШАЛИГИНСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ

Міжнародний День пам'яті жертв Голокосту

Дата: 27.01.2021 21:10
Кількість переглядів: 107

У 2005 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію № 60/7 "Пам'ять про Голокост", що проголосила 27 січня Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту. Україна приєдналася до цього документу у 2012 році.

Офіційно визнано, що від 5,5 до 6,1 мільйони євреїв було вбито протягом Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйони на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні. Три мільйони осіб було вбито в газових камерах, близько двох мільйонів розстріляно, інші були вбиті іншими методами, померли від голоду, виснаження, примусової праці або екстремальних життєвих умов, в яких вони були змушені перебувати.
На сьогодні, Голокост - це уособлення людських страждань і абсолютного зла, універсальний символ травматичної події для всього людства. Зараз чимало із сучасників, батьки і діди яких не мали жодного відношення до винищення єврейського населення під час Другої світової війни мають сильні та емоційні спогади про нього.
Читайте також: Хороші погані вбивці
Втім, таке значення Голокосту у культурному та інтелектуальному житті західного світу сформувалось далеко не відразу після Другої світової війни. Досвід постання символічного простору Голокосту може виявитися цікавим для України, з точки зору розуміння того як українцям оцінювати Голокост, змін, що сталися у світі за останні пів століття у символічній політиці та символічних практиках, а також намаганнями дати собі раду із власними національними травмами.
Голокост - це уособлення людських страждань і абсолютного зла, універсальний символ травматичної події для всього людства
З позиції переможців
Слово «Голокост» (від грецького holokauton, що oзначає "жертва спалення") на позначення знищення нацистами європейських євреїв з’явилося ще під час Другої світової війни. В той час під ним розуміли типовий приклад нацистських злочинів, які не вважалися чимось екстраординарним, а так би мовити, природнім результатом неприродної і особливо нелюдяної війни. Частіше за все для позначення масових вбивств євреїв, про що стало широко відомо після звільнення німецьких концентраційних таборів, вживали, особливо на Заході, термін «злочини» та не виділяли його серед інших злочинів нацистів. Голокост залишався звичайною воєнною історією.
Тоді дійсно важко було передбачити, що спроба винищення цілого народу (що треба відмітити не раз цілком успішно реалізовувалася протягом світової історії) набуде не відомого до того сакрального статусу та стане характерним символом короткого і жорстокого ХХ століття. Ці зовсім нові окуляри, через які пізніше деякі люди почнуть дивитися на масові винищення та страждання з’являться пізніше. Відразу після закінчення війни, після мільйонів жертв та зруйнованих життів всі хотіли залишити вбивства позаду, забути всі жахи війни та рухатись вперед у будівництві нового світу. Мовчали ті, хто пройшли табори, бо були відсутні слова, щоб описати пережите та бажання свідчити. Ширша аудиторія в Європі та США, що була непогано обізнана із фактами про масові винищення євреїв нацистами, не надавала цьому особливого значення. Для неї цей досвід ще не став травматичним. Образ деперсоналізованого та здеградовного натовпу, що його побачили американські вояки після визволення таборів, та був потім ретрансльований у медіа, викликав лише жаль, а не симпатію. Іншими словами, ті, що пережили Голокост, мовчали, бо він був для них травмою, а ті, що лише чули про нього, мовчали, бо він для них ще не став травмою.
Мабуть є логічним, що після  перемоги як на Заході так і в Радянському Союзі постав наратив перемоги та прогресу. Переможці у Другій світовій війні розглядали свою перемогу, по-перше, з точки зору визволення, в центрі якого знаходилося тріумфальне вигнання зла нацизму, злочини якого здавалися жахливими, але типовими, а по-друге, для цього періоду було властиве прогресистське бачення, віра в те, що перемога над нацизмом знаменує собою нову еру миру, прогресу та моральної еволюції. Навіть самі єврейські організації, в перші повоєнні роки не охоче згадували про страждання єврейського народу, радше намагаючись акцентувати увагу на героїчних сторінках опору проти нацизму. Там, де на першому місці – героїзм, немає місця масовим стражданням, приречених на смерть.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора